Феномен свободи і поняття влади у концепції Фройда

Posted By on 16.09.2013

ФрейдАвтор: Оксана КІРІЄНКО

Продовження. Початок Фройд і його погляди на державу і владу

Фройд виходить з того, що архетипом свободи є саме відсутність придушення, тоді ж циілізація є постійною боротьбою із свободою. Людиноподібна істота стає людиною лише після фундаментальних трансформацій. Психоаналітик описує подібне перетворення як трансформація «принципу задоволення» у «принцип реальності». Загалом Фройд констатує, що не зважаючи на усі утиски цивілізації індивід продовжує жити у двох вимірах, чи принаймні намагається (сфера свідомого і несвідомого). В процесі еволюції індивід приходить до травматичного розуміння того, що повне задоволення інстинктивних потягів є неможливим. Після подібного розчарування починає домінувати принцип реальності над принципом задоволення (індивід переорієнтовується із задоволення миттєвого на більш стримане, проте гарантоване) Змінюється не лише форма, а зміст самого задоволення. Для підтримки такого стану починають розвиватися соціально-політичні інститути, таким чином людська істота із пучка тваринних інстинктів перетворюється у складно організовану одиницю назва якій «Я», що має розвинуте мислення та пам'ять. Мисленнєвий апарат повністю адаптується до принципу реальності. З вище сказаного випливає, що сублімований інстинкт смерті допомагає зберегти життя — а от несублімований інстинкт життя несе серйозну загрозу людству.

Засадничим для соціально-політичної сфери стає не різниця між еросом і танатосом, а ступінь сублімованості, тобто в межах цивілізації не стільки важливим є сутність інстинкту, а саме можливість його вивільнення.

Вся суспільна структура у теорії представлена у формі  патріархально-авторитарного характеру. Основу відносин складає чітка ієрархія, будь — які відносини за Фройдом є ієрархізованими та примусовими а лідерство лише авторитарним. Така закономірність випливає із самої репресивної природи цивілізації, що породжує такі ж репресивні за своїм характером соціальні інститути (звідси і феномен поведінки в масі коли послаблюється соціальний контроль і в натовпі індивід здатний усунути витіснення безсвідомих первинних потягів).

Фройд, виходячи на більш глобальний рівень, стверджує, що  рушієм історії є не боротьба класів чи розвиток продуктивних сил, а протистояння між еросом і танатосом. Соціокультурна еволюція є досить повільною і зводиться до зміни характеру первинних потягів. В ході соціокультурного розвитку встановлюється повна домінація super ego над id, що призводить до повного придушення індивіда і високого рівня фрустрації(може навіть призвести до гострих психічних розладів), через неможливість індивіда реалізувати власні інстинкти. Варто зазначити, що в особливо репресивних культурах поле можливості сублімації відсутнє.

Проте, як уже зазначалось вище, у фрейдизмі жодне явище не має однозначної оцінки, адже влада втілюється у формах соціального контролю, що мають досить амбівалентний характер -  з одного боку вони нещадно пригнічують людську сутність, завдаючи людині страждань, проте з іншого боку захищають від безладдя та небезпеки повного вивільнення усіх інстинктів не у сублімованому вигляді, причому форми заборон набувають найрізноманітніших форм і можуть бути всезагальними — або ж такими, що стосуються лише окремих груп.

Із появою соціальних заборон людина виходить із розряду тварин. Для більшості індивідів основним мотивом для покори є страх перед соціальними санкціями, проте існує і ряд інших механізмів, наприклад групова солідарність через лібідозні зв’язки.

Отже, Фройд наголошує на тому, що будь-яка влада є насиллям, проте насиллям необхідним. Форми соціального контролю в процесі еволюції змінюються від насилля до закону. Проте закон також є своєрідною формою насилля — продуктом діяльності домінуючого класу, хоча і  добре замаскованим під всезагальне благо. Тут діє своєрідний принцип  рівноваги -  закон є засобом для розширення можливості реалізації та сублімації інстинктів домінуючого класу, проте щоб уникнути дисгармонії та проявів деструктивного анархізму необхідно зменшити поле можливості сублімації для інших частин соціуму.

Фройд наголошує на тому, що держава вимагає прояву самопожертви та повного підкорення; держава дозволяє собі будь-яку несправедливість, будь-яке насилля, що було б не допустимим злочином для однієї людини; вона іде не лише на дозволену хитрість але і на свідоме шахрайство. Держава являє собою джерело асоціальних страждань першого рангу, що підтримують власним існуванням велику кількість людських обмежень, рівень фрустрації в результаті чого стає  надмірно високим. В основі покірності перед державою лежить Едипів комплекс, що являє собою зіткнення між асоціальним сексуальним бажанням та страхом перед санкціями, що приводить до повної підпорядкованості індивіда в умовах його тотального незадоволення. Як бачимо, оцінка держави набуває переважно негативного забарвлення.

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна говорити про досить оригінальний підхід Фройда до трактування соціально-політичної сфери  та місця індивіда у ній. Відкинувши усі нетрадиційні для політичної науки моменти сприводу пан-сексуалізму, можемо спостерігати дійсно досить таки своєрідну суперечність (що з великою обережністю, проте можна підвести під структуралізм), адже інстинкт — визначальний рушій людської природи є безладним та стихійним. Що ж до організації, що притаманна будь-яким соціальним інститутам то тут присутній певний ступінь впорядкованості. Виходить, що дані елементи — інстинкт та організація є несумісними, їхнє зіткнення несе негативний наслідок для людини направлений на її придушення, проте одночасно сприяє її збереженню через обмеження інстинктів, що можуть зашкодити. Проте чіткого розмежування між інстинктами «доброякісними» та «злоякісними» цивілізація не здатна провести тому  і придушення спрямоване на всі види інстинктів, що є своєрідним латентним насиллям проти індивіда.

About The Author

Comments

Comments are closed.