Ідея про необмежену вертикальну мобільність як складова переконання про американську винятковість

Posted By on 19.10.2013

Подружжя Обам з простими американцямиАвтор: Андранік Мігранян, The National Interest, США

Продовження. Початок тут і тут.

Наступне важливе уявлення, що лежить в основі американської винятковості і американської мрії, це ідея про необмежену вертикальну мобільність. Реальність  і тут далека від уявлень. Серед розвинених країн США за показниками вертикальної мобільності знаходяться в нижній частині рейтингу, тоді як безперебійна робота соціального прогресу відвіку підгодовує міф про американську винятковість. Американський автор Едвард Люттвак (Edward Luttwak) недавно написав статтю в «Вістях», де він або по наївності, або сподіваючись на те, що в Росії ніхто нічого не знає про те, що відбувається в США, вказав на сходження сенатора Менендеса, чиї батьки були бідними кубинськими емігрантами. Менендес з своєю вельми сумнівною репутацією це, мабуть, не кращий приклад меритократії, і дуже шкода, що Люттвак не знайшов трохи кращий приклад. Один з моїх американських колег, що раніше працював високопоставленим керівником в президентській адміністрації, одного разу в’їдливо підмітив, що випадок з Менендесом навряд чи можна назвати доказом винятковості, оскільки  сьогодні в США будь-який дурень може стати сенатором. Заради справедливості треба сказати, що це відбувається не тільки в США — сьогодні практично будь-хто і в будь-якій країні може стати депутатом парламенту. За даними дослідницького центру Pew, в останні декілька десятиліть все більше спостерігається така тенденція, коли класова і соціальна приналежність батьків впливає на перспективи дітей (доходи і освіта батьків в США більшою мірою вказують на приналежність до соціального класу, ніж в Канаді, а також в країнах Північної і Західної Європи). Іншими словами, ми спостерігаємо ослаблення соціальної мобільності, хоча міф про неї як і раніше живе і є здоровим, постійно і безглуздо повторюваний політиками, аналітиками і журналістами.

Ще один відомий міф — про майже безкласовий характер американського суспільства. З 1970-х років середній клас в країні не тільки не збільшується, але навіть зменшується. Незважаючи на постійну боротьбу з бідністю, її показники не тільки не знижуються, але і ростуть з 1960-х років, коли при владі перебував Ліндон Джонсон. Останні дані вказують на те, що в 21-му столітті лави бідноти в американському суспільстві поповнилися на 15 мільйонів чоловік. В той же час,  вперше в американській історії горезвісний один відсоток багатих отримує 19,35% сукупного сімейного доходу. Це показує, наскільки швидко посилюється соціальне розшарування. Невипадково під час останньої президентської кампанії демократи стверджували, що республіканці представляють «один відсоток» американських мільйонерів і мільярдерів, а Демократична партія представляє решту 99 відсотків, які постійно програють від вільного ринку і потребують державної допомоги.

About The Author

Comments

Comments are closed.