Майдан. Як це робиться у Львові

Posted By on 07.12.2013

Євромайдан у ЛьвовіВважається, що Європа і євроінтеграція — природний стан душі львів'янина. За ту владу, яка сьогодні в Києві, у Львові ніколи не голосували, місцева міліція, як і всі місцеві, Майдану співчуває, розганяти нікому, а якщо хтось і з'явиться, це буде розцінено як акт агресії, з усіма витікаючими наслідками.

Може бути, тому львівський Майдан після київського виглядає майже камерним. Кілька десятків тінейджерів з ранку починають чергові протестні будні, ближче до середини дня підтягуються студенти, яких ніхто не розраховує побачити в аудиторіях, тому що добра частина викладачів, особливо з тих, хто молодший, теж тут.

Львівський Майдан розлитий по місту, його дискотека в морозному повітрі розноситься по старих вуличках, навколишні кафе — його штаби, деякі, на всяк випадок, секретні. Майдан повсюдний, всі, кому немає тридцяти, змінюють тут один одного, тому що в цій повсюдності — його головна трудність: навіщо Майдан, коли нікому нічого не треба доводити?

На стінах прес-центру львівського Майдану — від руки написані пам'ятки журналістам. Наприклад: про «Беркуті», міліцейський спецназ, говорити тільки, якщо його бачили власними очима. «Наше завдання — припиняти паніку», — резюмує пам'ятка, і один з організаторів Майдану згадує тривогу, яка всіх охопила, коли в Києві «Беркут» розігнав вночі протестуючий молодь. «Всі були впевнені, що тепер „Беркут“ йде до нас. Якась вантажівка недалеко зупинився, всі вирішили, що почалося — ледве не осоромилися ми тоді зі своєю панікою. Насправді, поки навіть уявити собі тих, хто надумає нас розігнати, неможливо. Навіщо? Всі знають, що вийде все місто...»

У цьому у Львові не сумнівається ніхто. У чому й інтрига.

«Навіщо тоді мерзнути на Майдані?» — запитував я і в організаторів, і у тих, хто мерзне. «А як не ходити?» — дивувалися останні питання. «Є проблема», — визнавали перші. «Мотивацію треба підтримувати. Тому що львівський Майдан особливий».

Тут впевнені, що якщо вичерпається протест у Львові, недовго він протягне і в Києві.

Як і в Києві, в якому після розгону Майдану 30 листопада життєлюбні гасла євроінтеграції змінилися мстивими вимогами відставки президента, у Львові синіх прапорів Євосоюзу теж небагато. Але, на відміну від Києва, у Львові веселий студентський запал не поступився місце неулыбчивости людей з рішучими поглядами, впевнених в тому, що ігри з владою закінчилися і несерйозною молоді боротьби з нею довіряти необачно.

Якщо в Києві тільки через тиждень після початку протесту було вирішено відмовитися від партійних прапорів во ім'я того, щоб протест виглядав загальним і політично нероздільним, у Львові пишаються тим, що вигнали політиків з Майдану, ледь тільки ті спробували взяти його під свій контроль.

Тут немає ні «Батьківщини», ні «Удару» Кличко. І навіть всюдисуща «Свобода», тріумфатор усіх останніх виборів у Львові, як пише lvivinfo.net, про яку сумно тут жартують, що якщо їх на Майдані буде троє, він буде вважатися їх великим партійним справою — навіть ця «Свобода» ображено живе за офіційною межею Майдану.

Може бути, тому деякі аналітики протест у Львові, як і початковий жанр протесту в Києві, пропонують порівнювати не тільки і не стільки з «помаранчевою революцією», скільки з «Захопи Уолл-стріт». У першу чергу тому, що від початку до кінця це молодіжний рух, перше політичне пробудження тих, хто із задоволенням і не без деякого виклику себе називає ровесниками української незалежності.

Тим, хто за час їхнього життя вже встиг багато в чому, в тому числі і в будь революційності, розчаруватися, вони відповідають блиском в очах і життєрадісним впертістю. У Львові, де нікому нічого не треба доводити, ветерани минулих революцій не без деякої творчої заздрості відзначають, як швидко їх нинішні змінники освоїли тонкощі революційного ремесла, включаючи навіть мистецтво домовлятися з бізнесом про підтримку протестного справи.

Але у «волл-стрітського» жанру є ще одна особливість, і вона — безсумнівна продовження тієї відрази, яку відчуває львівський Майдан до політичних прапорів. Ті, хто пританцьовує на морозному Майдані в такт дирижируючим діджеям, про власні політичні уподобання знають здебільшого те ж саме, чим жив Львів завжди. Що було і традицією, і історією, і анекдотом про москалів. І про закопаний в городі автомат.

Львів начебто згоден бути втіленням західноукраїнської партизанщини — вірніше, грати цю роль. «Молодь, яка стоїть на Майдані, звільняється від цього образу?» — запитував я і в політологів, і в чиновників, і в натхненників Майдану, і навіть самих його учасників. На точну відповідь не наважувався ніхто. «По-різному».

Частина Європи, що тікає від Росії

«Звичайно, ми відчуваємо себе Європою. Але дуже важливий чинник української євроінтеграції — це, звичайно, втеча від Москви», — визнають багато львівських аналітиків.

Якщо відчуття закордону визначається повсеместностью іншої мови, то Львів — це й справді зовсім не Київ. Так було завжди, але сьогодні молодий офіціант, якому піти на Майдан заважає тільки робочий графік, після трьох невдалих спроб порозумітися по-російськи, вибачається і все-таки переходить на англійську. У нього немає російськомовної практики, у більшості випадків російськомовний гість, якщо мова не про каву по-лівійськи, все зрозуміє і по-українськи. А англійська — активна, тому що Європа поруч. Деякі приймають це за націоналізм, але він, насправді, зовсім в іншому.

Розчинене в крові почуття Європи анітрохи не завадило Львову так вибрати свою місцеву владу, що вона повністю контролюється партією «Свобода», яка позиціонує себе як націоналістична.

Львівські ліберали при згадці «Свободи» кривляться, політологи пропонують не шукати простих відповідей на питання про її успіх. Один з них пояснює це так: «Антикомуністичні й антиросійські партії довго сприймались у нас як умовно демократичні — починаючи з „Руху“ і закінчуючи „Нашою Україною“. І у всіх у нас послідовно розчаровувалися. За „Свободу“ багато проголосували просто в знак протесту — якщо, мовляв, нічого не можете, виберемо радикалів».

До речі, точно так само, від розпачу, від неможливість виступити проти «Партії регіонів» знайшлися прихильники «Свободи» навіть у Донецьку.

Але у Львові «Свобода» ще й скасовує політичні табу, і це теж подобається. Один з активістів львівської «Свободи» зізнався прямо: «Раніше я соромився це говорити, а тепер не соромлюся. Обласні ради на Сході України лякають тим, що відокремляться? Чудово. Ми їх не тримаємо. Україні без сходу буде легше, ми підемо в Європу без цієї гирі на ногах. Ну скажіть, чому я повинен страждати від того, що луганські тепловози нікому, крім Росії не потрібні, та й їй потрібні тільки для того, щоб лякати Україну тим, що вона їх не купить?»

І якщо ця теза стає все більш вживаною навіть на київському Майдані, що вже говорити про львів, який є Майданом сам і завжди?

Львівські інтелектуали наголошують: традиції національного структурування йдуть у давню, ще австро-угорську історію, саме взаємовпливом відразу декількох націоналізмів — українського, польського, єврейського, російського, вірменського — визначалася часто політична ситуація в Галичині.

Їх сумарний вектор міг бути антипольським, причому часом досить сильним, але завжди і в основному антиросійським. «Причому це частина якогось антивосточного стереотипу взагалі, — посміхається професор Католицького університету Львова, одного з найпрестижніших на Україні, — оскільки ми вважаємо себе частиною західного світу, все, що на схід від нас, ми вважаємо чужим і небезпечним».

Побоювання завжди підтверджувалися, і традиція міцніла, 1939 рік, в якому Львів став радянським, був жорстокої травмою, про що згадують навіть нащадки тих росіян, які тут жили і яким вже точно не за що почитати бійців Української повстанської армії. (УПА — озброєне крило Організації українських націоналістів, яка проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. УПА була створена в 1942 році, діяла переважно на Західній Україні та воювала проти Радянської Армії, так і проти німецьких військ. — Ред.).

«Що таке УПА для тих, хто стоїть на Майдані?» — запитував я у керівника відділу культури львівської мерії Ірини Подоляк. «Герої, які боролися за свободу України. І тут немає напівтонів. 39-й рік — частина культурного коду, і з цим нічого не поробиш. Ця частина історії — чорно-біла. Скажімо, українські націоналісти 1919 року — драма. УПА — не драма. Тільки подвиг».

При цьому, як відзначають львівські аналітики, з Польщею примирення вже фактично досягнуто, хоча і там була, наприклад, взаємна різанина на Волині в 1943 році. Для тих, хто стоїть на Майдані, їх однолітки-поляки — вже друзі, нічим не відрізняються від французів чи хорватів.

Нелюбов до росіян немає. Є традиція очікування неприємностей і недовіри. Яка, як тут вважають, весь час підтверджується. У сюжеті нинішньої кризи для майданного сприйняття Янукович десь навіть вторинний. Первинна Москва.

То за «Свободу» чи за Європу?

«Історія львівського антиросійського націоналізму — як гойдалки, — розповідає співрозмовник з Католицького університету. — Якийсь час сильніше його — етнічна складова, і розцвітає радикальна націоналістична ідея, якийсь час — це такий ліберальний націоналізм, спрямований виключно проти Росії як політичного чинника». — «А зараз?» — «Перемога Януковича на президентських виборах стала поразкою для нас, лібералів, і, до речі, своїм успіхом „Свобода“ теж почасти зобов'язана Януковичу».

Ще кілька місяців тому «Свобода», до речі, виступала проти євроінтеграції. Що не заважало львів'янам, у тому числі і молодим, за неї голосувати.

Міськрада, ведений націоналістами з «Свободи», — в жорсткій опозиції до мера міста Андрія Садового. Хоча, як зізнаються депутати, Майдан протиріччя дещо згладив, тому що Садовий серед молодих революціонерів, як людина безпартійний, користується значно більшим авторитетом. Не кажучи про те, що такого мера, який очолює народний протест, теж знайдеш не скрізь. Саме він заявив після київського розгону Майдану, що повторення такого варіанту у Львові виведе на вулиці мільйони.

До мера, як водиться, чимало претензій, серед яких, втім, немає нічого в частині корупції, в якій його не підозрюють навіть найкритичніші опоненти.

У розмові про відносини з Києвом він акуратний. Але львівський націоналізм всередині України виявляється лише символічним втіленням загальноукраїнської проблеми будь-якого місцевого самоврядування, що на сході, що на заході.

Революційна тема йде на другий план. Навіть заяву прем'єра Миколи Азарова про те, що західні майдани призведуть до погіршення економічного становища в західних областях, так встревожившее «Свободу», мера, здається, не зачепило. Реальна політика — це неможливість отримати міські гроші з рахунків казначейства, а Майдан тут ні при чому. Так влаштована держава, а місцеве самоврядування почало згортатися потроху, як визнає Садовий, ще при «помаранчевих», і держава ніяк не стає краще.

Ліберальний громадянський порив втечі від сходу може стати корисним для конкретної країни, лише коли конвертується в реформаторський імпульс. У 90-ті це доводили балтійці і східноєвропейці, однак крім них поки що це вдалося хіба що, з застереженнями, лише Грузії. А в Україні таких спроб було дві, в ті самі народнофронтовские 90-ті, і в 2004 році, з «помаранчевими», і обидві провалилися.

«І тому вічна львівська полеміка про варіанти віддалення від сходу актуальна для всієї України, — вважають львівські інтелектуали. — Якщо б Росія до нашого европейству поставилася без ревнощів, це сприяло б справжньому примирення та подолання всього того, що нам багато в чому вдалося подолати з Польщею». «А якщо ні, — ведуть з інтелектуалами заочний спір співрозмовники з „Свободи“, — ми чесно попереджаємо: будуть проблеми...»

На львівському Майдані стоять дуже різні молоді люди. У них друзі — і поляки, і росіяни. Вони діти тих, хто визнає, що консервативнішими їх на Україні, може бути, нікого і не знайти, і це теж частина успіху «Свободи», якій завтра, може бути, знову нічого не завадить бути проти євроінтеграції.

Як нічого не завадить львів'янам (які неодмінно вам нагадають, що не йдуть у Європу, а повертаються, тому що Данило, князь Галицький, корону приймав від Ватикану) за цю «Свободу» знову проголосувати.

Автор: Вадим Дубнов

Джерело: РІА Новини

About The Author

Comments

Comments are closed.