Україна: уряд без відставки, Майдан без кінця

Posted By on 03.12.2013

Уряд АзароваАвтор: Вадим Дубнов, політичний оглядач РІА Новини, Київ.

Епіцентром українського протесту 3 грудня стала Верховна рада. Парламент країни не прийняв рішення про недовіру уряду. Тільки 186 депутатів замість потрібних 226 проголосували за це.

І влада, і опозиціонери прекрасно розуміли, що на результат громадських протестів питання про розпуск уряду не вплине. Що не робило його менш інтригуючим.

Відеосюжет про розгляд питання відставки уряду Азарова

http://www.youtube.com/watch?v=tIDcOhW8H1A

Відставка кабінету міністрів була одним з основних вимог Майдану. В якийсь момент здалося, що і президент Янукович розглядає її як цілком нормальний для себе варіант. Але влада в результаті передумала, вирішивши продемонструвати єдність всередині своєї команди. Якою тепер буде тактика Майдану? Мирне стояння чи радикалізація протестів?

З площі Незалежності з самого ранку колони з десятків тисяч людей піднімалися вгору по вулиці Грушевського до будівлі парламенту. З іншого боку цієї будівлі зібралися прихильники Партії регіонів, між ними і по периметру Ради розташувалися внутрішні війська і міліція.

Весь простір в центрі столиці, що прилягає до площі Незалежності, ніби віддано мітингувальників. Хрещатик, став пішохідним, відкривається тільки для учасників протестного автопробігу, барражирующего без зупинки по всьому Києву.

Будівлю Київської міської ради, захоплене мітингувальниками 1 грудня, стало штабом протестів, їх бойовим табором, тут учасників Майдану годують, тут вони гріються, тут йде збір грошей і теплих речей. Але Таврійським палацом, захоплених революційним пролетаріатом, мерія не виглядає. Чистота та збереження захопленого будівлі для організаторів Майдану — судячи з усього, така ж візитна картка, як вигнання з Майдану п'яних і підкреслену приязність до всіх, хто опиняється в просторі протесту.

Це було легко забезпечити перш, поки Майдан обмежувався кількома тисячами студентів і приходившими вечорами столичним середнім класом та інтелігенцією. Після розгону в ніч на 30 листопада привітне обличчя Майдану трохи змінилося. На студентський запал впала тінь суворості міцних чоловіків, схожих на колишніх однополчан.

На Майдані впевнені, що зіткнення 1 грудня були інспіровані провокаторами, яких називають «титушками», і тепер, як розповідають присвячені люди, за справу боротьби з ними взялися «афганці» та ветерани МВС. Вони організували не лише систему безпеки, але і просто майданний порядок.

Але і їм не завжди вдається позбавити Майдан від п'яних, які просочилися сюди з величезним потоком провінційних волонтерів, мобілізованих партією «Свобода». Ця партія вважається націоналістичною, і, як прийнято у партій подібного штибу, симпатії обивателя завойовує своєю пристрастю до порядку.

Саме «свободівці» зупинили провокаторів, бивших скла в мерії, і тепер саме вони забезпечують порядок на багатьох ділянках, включаючи мерію і хода до Верховної ради.

Жодного міліціонера, до речі, на Хрещатику немає. І вже починають йти на дрова старі каштани.

Між тим, влада, ніби віддавши разом з Хрещатиком ініціативу, не соромиться робити примирливі кроки. Вибачення з приводу жорсткого розгону Майдану стали в її вустах вже загальним місцем, і з таких вибачень почав свій виступ у Раді на обговоренні своєї відставки прем'єр Микола Азаров. Президент Янукович знову запропонував Євросоюзу відновити переговори про асоціацію одночасно анонсувавши початок вже на цьому тижні переговорів з Росією про стратегічне партнерство.

А комітет парламенту, в якому більшість — Партія регіонів, 2 грудня рекомендував Раді прийняти відставку уряду. На наступний день нескінченний людський потік з Майдану рушив на вулицю Грушевського, до парламенту, попутно перекривши навколишні вулиці, щоб не пройшли водомети. Тому що ніхто не знав, де і з-за чого проскочить іскра. З джипів йшла трансляція засідання Ради, акумулятор не витримував, людина в дорогому пальто заводив двигун і вибачався перед неголеною публікою ззаду: «Вам там, напевно, смердить?...».

Щойно розпочавши засідання, Рада оголосила перерву і викликала уряд, але перерва затягнулася, тому що міністри фізично не могли пробратися парламент через натовп, зловтішно спостерігала, як члени уряду пересуваються пішки, і невпинно скандував «Ганьба!», «Зека геть!» і «Видставка!»...

З одного боку, відставка уряду зовсім не виглядала катастрофою для влади. Сам Микола Азаров, на думку спостерігачів, засидівся в цьому кріслі незалежно від того, що відбувалося на Майдані або в Вільнюсі, не кажучи вже про те, що він ні до того, ні до іншого вирішального відношення не мав.

Кажуть, про зміну уряду президент давно подумував, вбачаючи в прем'єрському кріслі нинішнього віце-прем'єра Сергія Арбузова. Останній близький до сина президента Олександра, одному із самих щасливих і великих українських бізнесменів, і тому відставка уряду могла б стати цілком логічним продовженням української політики.

Якби не Майдан. Тепер для влади можлива й інша логіка. Відправити уряд у відставку означає поступитися Майдану. Виступ Азарова в Раді заглушалось все тим же громовим опозиційним «Ганьба!» і «Видставка!».
Політолог про події на Україні та перспективи Януковича

І вже ніхто не міг з упевненістю спрогнозувати: розвине в разі відставки окрилений успіхом Майдан настання або, навпаки, заспокоїться, задовольниться і потихеньку розійдеться під заколисуючі запевнення Януковича про готовність нових контактів з Євросоюзом.

Схоже, влада відповідь на це питання вирішила і зовсім не шукати. У неї вистачало інших.

Перевірка конспірологією

«Ніяких переговорів! — рішуче відповідали мені люди, які зібралися перед будівлею Верховної ради, на припущення про готовність лідерів опозиції до компромісу. — Ми їм не дозволимо...». Проте з усього було видно, що питання актуальне.

Деякі опозиційні спостерігачі підозрюють лідерів країни в тому, що ті були не проти відставки уряду лише як способу заспокоєння Майдану і подальшого тайм-ауту, в ході якого вони змогли б підготуватися до наступного раунду боротьби.

Як вважають скептики, виходячи з досвіду акції «Україна без Кучми», нинішнє керівництво України хотіло б перевести протистояння в позиційне в'язке і довгий продовження. І це теж цілком логічно: з кожним новим днем Майдану все вище ризик того, що відсутність конкретних ідей у лідерів опозиції стане очевидним.

Можливо, анархічний шлях продовження революції влаштував би Олега Тягнибока, лідера «Свободи», ополчення якого, справді, деколи виглядає як махновці з радянського кіно. Але Арсеній Яценюк, один з лідерів респектабельної «Батьківщини», і Віталій Кличко напевно здогадуються, що очолюваний ними Майдан насправді можуть використовувати в своїх політичних цілях куди більш досвідчені люди.

Українська політика традиційно сповнена конспірології. Навіть нічний розгін, без якого, за загальним переконанням, протест б давно скінчився, деякі пояснюють внутрішніми протиріччями в оточенні Януковича. Наприклад, боротьбою між главою його адміністрації і міністром внутрішніх справ. Або тертями між близькими олігархами.

Важливі в даному випадку не конспірологічні сюжети. Вони — симптом і природний наслідок великої політичної подковерности.

Важливо і розуміння того, що підставити Януковича було кому. Але і це не виключає того, що рішення приймав він сам.

І сама відставка уряду дійсно могла стати великим символічною подією для добився свого Майдану, новим викликом для лідерів опозиції, перед якими в черговий раз постало б питання про те, що робити з цим успіхом.

Однак набагато важливіше могло стати зовсім інше: зміна співвідношення сил в самій владі.

В перші ж дні кризи, що вибухнула після розгону Майдану, з правлячої партії вийшли три депутати. Для втрати монополії на прийняття рішень в парламенті Партії регіонів достатньо втратити близько двадцяти голосів. І це реально, тому що багато хто з формально безпартійних депутатів, які голосують разом із партією, вже не приховують свою готовність евакуюватися втрачає позиції влади.

І саме ця подія передрікали багато спостерігачів, причому вельми обізнані.

І вічна «Ганьба»

Опонентів у владі у Януковича не набагато менше, ніж на Майдані. Тим більше, що сьогодні він, можливо, чахне на очах і як фаворит президентських виборів 2015 року — і це теж змінює владну диспозицію.

Загалом, відставка уряду, можливо, була не стільки метою, скільки перевіркою співвідношення сил усередині владної команди та ступеня її єдності. Єдність встояла, і для влади це набагато важливіше того, що встояло уряд.

І, можливо, з певним позиційним успіхом можна привітати тих, хто побоювався за продовження майданного драйву: тепер як мінімум на кілька днів цей драйв забезпечено.

Можливо, невиконання революційного вимоги про відставку уряду стане для мобілізації сил Майдану стимулом не менш потужним, ніж розгін Майдану. Як обіцяють його організатори, пікетування кабінету міністрів стане більш інтенсивним.

Все більш активні регіони, і, як вважають деякі спостерігачі, все менш однозначно настрій півдня і південно-сходу країни, які традиційно вважаються «поясом вірності» Януковича і Партії регіонів.

Але на Майдані все менше впевнено говорять про те, що мирне стояння може принести успіх, особливо коли цим стоянням керують люди, сумарного авторитету і харизми яких ледь вистачає на бліду тінь Юлії Тимошенко часів «помаранчевої революції».

А на немирное протистояння багато, зустрівши одного разу поглядами з заполонили Київ військом тієї ж «Свободи», теж дивляться без особливого натхнення. Розуміючи, що альтернативою втоми Майдану в цій ситуації може стати лише його радикалізація.

І ніхто не береться впевнено сказати, що краще. Сімей, що роз'їжджаються з Ради міністрів вулиця проводжає все тим же громовим «Ганьба!»

РИА Новости http://ria.ru/analytics/20131203/981642801.html#ixzz2mnR5UtOv

About The Author

Comments

Comments are closed.