Україна заганяє себе в політичну пастку

Posted By on 16.02.2014

"Не ходіть, громадяни, в Таїланд гуляти!" — виступивши з таким зверненням у розпал політичної кризи в Києва, МЗС України привніс трагікомічну нотку у події, в яких дуже мало комічного і трагічного. Але, самі того не бажаючи, українські дипломати, з моєї точки зору, потрапили в точку.

Простим жителям України дійсно не варто без крайньої необхідності відвідувати охоплений заворушеннями Бангкок. А от українським політикам — особливо з табору опозиції — навпаки, варто з'їздити туди на екскурсію. У столиці Таїланду вони можуть побачити майбутнє своєї країни — майбутнє, яке неодмінно настане, якщо українські слуги народу не змінять правила політичної гри.

Вам не дуже хочеться вникати в деталі політичного протистояння в королівстві Таїланд? І не треба. Досить запам'ятати головне: в Таїланді майже завжди силовим шляхом скидають уряд. Коли у влади жовті (колір місцевих консерваторів) — бунтують проти них червоні (прихильники зробив ставку на малозабезпечені верстви населення екс-прем'єра Таксіна Чинавата). І навпаки. Таким чином, в Таїланді ось вже багато років спостерігається перманентна політична криза, яка іноді розбавляється короткими періодами спокою.

І це при тому, що в країні регулярно проводяться цілком демократичні вибори. Але вибори чогось варті, якщо до результатів народного волевиявлення ставляться з повагою. А в Таїланді з великою повагою, на жаль, ставляться до «права кулака». Ось і виходить: королівство ніяк не може вибратися з політичної пастки.

Пастки, в яку Україна під оплески Європи забирається в цей самий момент. В останні дні мені досить часто доводилося чути думку: події в Києві та інших регіонах країни, на щастя, пішли за досить легкому і сприятливим сценарієм. Підійшовши до межі, за якою проглядалися повноцінна громадянська війна, обидві сторони конфлікту відступили і почали розглядати варіанти компромісу.

Ось з цим я згоден: все могло бути набагато гірше. У світі повно прикладів, коли начебто б цілком благополучні країни і міста раптом поринали в стан «жаху без кінця і краю».

У 1984 році в Сараєво з тріумфом пройшли зимові Олімпійські ігри. У наступному десятилітті місто став сценою для кривавих європейських трагедій. Протягом трьох років перебувало в облозі Сараєво і планомірно перетворювалося в руїни.

До 1975 року Бейрут вважався перлиною Близького Сходу, місцевим еквівалентом Парижа. Після 1975 року столиця Лівану стала асоціюватися з чимось зовсім іншим: з таким типом нескінченної громадянської війни, коли всі воюють проти всіх.

Ймовірність чогось подібного на Україні, дійсно, досить скромна. Але в той же самий час я не бачу особливих приводів для радості. З моєї точки зору, повзучий державний переворот в країні завершився майже повним успіхом. Законно обрана влада фактично поставлена на коліна. Як і в Таїланді, в Києві восторжествував принцип: якщо дуже хочеться, то результати виборів можна наплювати.

Такі події не можуть пройти безслідно для державного організму. Програв не просто Янукович. Програло українська держава. Програла Україна як країна.

Хто ж виявився у виграші? А ось хто. У 2011 році колишній президент України Віктор Ющенко, якого важко запідозрити в симпатіях до Кремля, охарактеризував Всеукраїнське об'єднання «Свобода» як «ультправу партію з елементами нацизму».

Сильно, правда? А між тим, за останні три роки вплив ВО «Свобода» та інших подібних сил в українській політиці лише посилився. Саме ці організації змусили офіційну владу на чолі з Віктором Януковичем відступити.

І той факт, що лідер «Свободи» Олег Тягнибок — це офіційно лише один з трійки опозиційних лідерів, які пред'явили ультиматум Януковичу, — не повинен вводити в оману. Янукович — політик, який розуміє справи краще слів. У ролі такого «ділового аргументу» були пред'явлені ультраправі бойовики, які вступили у відкрите збройне протистояння з офіційними силовими структурами. Вступили — і, як мінімум, не програли.

Якщо з ультправими не може впоратися навіть «Беркут», то хто ж тоді з ними може впоратися? І де гарантія, що одного разу змусивши офіційну державну владу країни капітулювати, вони не захочуть повторити досягнуте? Погані звички — річ, як відомо, заразна.

Ще одне питання. Якщо шантажувати владу дозволено одним, то чому це не дозволено іншим?

Якщо джин випущений з пляшки, то його вже туди не заженеш. Головним правилом української політики може стати наступне: проти лому немає прийому. До чого це призведе, показує приклад Таїланду.

Перемога — це, звичайно, завжди перемога. Але деяких перемог краще не брати. Вони дістаються надто дорогою ціною.

РИА Новости

About The Author

Comments

Comments are closed.